Задишка — підвищення частоти дихальних рухів, що супроводжується суб’єктивним відчуттям нестачі повітря. У патогенезі З. основне значення мають гіпоксія і гіперкапнія, що виникають унаслідок різних причин і зумовлюють порушення функцій дихального центру, локалізованого в довгастому мозку.
Задишка може бути фізіологічною — при інтенсивному фізичному навантаженні, сильному психоемоційному стресі, внаслідок зниження процентного вмісту кисню у повітрі (в умовах високогір’я); патологічною — відзначається при захворюваннях серцево-судинної (хронічна і гостра серцева недостатність, ішемічна хвороба серця, міокардити, кардіоміопатії, уроджені та набуті пороки серця, тромбоз великих судин тощо), дихальної системи (пневмонія, гострий та хронічний бронхіт, бронхоектатична хвороба, бронхіальна астма, туберкульоз, абсцес легені, дистрес-синдром, пневмоконіоз, пневмопатія тощо), при захворюваннях крові (анемія різного генезу, гемоглобінопатія, інфекційні захворювання крові, особливо малярія). Задишка також може бути зумовлена інтоксикацією через пряме пригнічення дихального центру токсичними продуктами чи недоокисненими продуктами обміну.
Специфічного лікування задишки не існує. Необхідне лікування основного захворювання, що її викликало. Можливе симптоматичне лікування: хворому необхідний кисень у підвищених концентраціях або чистий кисень (сухий чи зволожений).
Венгеров Ю.Я., Мигманов Т.Э., Нагибина М.В. Инфекционные болезни. — М., 2004; Медик В.А. Заболеваемость населения: история, современное состояние и методология изучения. — М., 2003; Чиркин А.А., Окороков А.Н., Гончарик И.И. Диагностический справочник терапевта. — Минск, 1993.